Будапештська ініціатива відкритого доступу.
Стара традиція та нова технологія перетнулися, щоб зробити можливим безпрецедентне суспільне благо. Стара традиція — це готовність вчених та науковців публікувати плоди своїх досліджень у наукових журналах без оплати, заради допитливості та знань як таких. Нова технологія — це Інтернет. Суспільне благо, яке вони роблять можливим, — це всесвітнє електронне поширення рецензованих журналів та повністю безкоштовний і необмежений доступ до них всіх вчених, науковців, викладачів, студентів та інших зацікавлених осіб. Усунення бар’єрів, які заважають доступу до цієї літератури прискорить дослідження, збагатить освіту, дасть змогу навчатися багатим разом з бідними, а бідним разом з багатими, зробить цю літературу настільки корисною наскільки це можливо і закладе основу для об’єднання людства у спільному інтелектуальному діалозі та пошуках знань.
З різних причин цей вид безкоштовного та необмеженого онлайн-доступу, який ми будемо називати «відкритим доступом», поки що обмежений лише невеликими частками журнальної літератури. Але навіть на прикладах цих невеликих чвсток багато різних ініціатив показали, що відкритий доступ є економічно здійсненним, що він надає читачам надзвичайні переваги у пошуку та використанні відповідної літератури, а авторам та їхнім творам — широку та вимірювану нову видимість, читацьку аудиторію і вплив. Щоб забезпечити ці вигоди для всіх, ми закликаємо всі зацікавлені установи та всіх окремих осіб допомогти відкрити доступ до решти цієї літератури та усунути бар’єри, особливо бар’єри цінового характеру, які стоять на шляху. Чим більше буде тих, хто об’єднає зусилля для просування цієї справи, тим швидше всі ми будемо користуватися перевагами відкритого доступу.
Література, яка повинна бути вільнодоступною онлайн — це те, що науковці дають світові, не очікуючи оплати за це. Перш за все, такою літературою є рецензовані журнальні статті, але до неї також належать будь-які нерецензовані препринти, які автори можуть за власним бажанням розмістити онлайн з метою отримати коментарі або повідомити колег про важливі результати досліджень. Існує багато ступенів і видів ширшого та простішого доступу до цієї літератури. Під “відкритим доступом” до цієї літератури ми маємо на увазі її вільну та безкоштовну доступність у загальнодоступному Інтернеті, що дозволяє будь-яким користувачам читати, завантажувати, копіювати, поширювати, друкувати, шукати чи посилатися на повні тексти цих статей, залучати їх в процесі індексування, передавати їх як дані для обробки програмним забезпеченням або використовувати їх для будь-яких інших законних цілей, без фінансових, юридичних чи технічних бар’єрів, окрім тих, що невіддільні від отримання доступу до самого Інтернету. Єдиним обмеженням відтворення та розповсюдження, та єдиним значущим впливом авторських прав у цій сфері має бути надання авторам контролю над цілісністю своєї праці та права належного визнання та цитування.
Незважаючи на те, що рецензована журнальна література має бути доступною для читачів онлайн, її виготовлення все одно потребує грошових витрат. Тим не менш експерименти показують, що загальні витрати на відкритий доступ до цієї літератури значно нижчі, ніж витрати на традиційні форми її поширення. Можливість заощадити кошти та збільшити масштаб розповсюдження є потужним стимулом для професійних асоціацій, університетів, бібліотек, фондів тощо, підримати відкритий доступ як спосіб реалізації своїх місій. Досягнення відкритого доступу потребуватиме нових моделей відшкодування витрат та механізмів фінансування, але значно нижча загальна вартість розповсюдження додає впевненості у тому, що мета досяжна, а не просто бажана або утопічна.
Для досягнення відкритого доступу до наукової журнальної літератури ми рекомендуємо дві взаємодоповнювані стратегії.
I. Самоархівування. По-перше, науковцям потрібні інструменти та допомога для депонування їхніх рецензованих журнальних статей у відкритих електронних архівах, що зазвичай називається самоархівуванням. Коли ці архіви відповідатимуть стандартам, які створені Ініціативою відкритих архівів (Open Archives Initiative), тоді пошукові системи та інші інструменти зможуть опрацьовувати окремі архіви як єдині. Як наслідок, користувачі, щоб знайти та використати їх вміст, не матимуть необхідності знати, які архіви існують загалом або де вони знаходяться.
II. Журнали відкритого доступу. По-друге, науковцям потрібні засоби для запуску нового покоління журналів, з відкритим доступом до їхнього вмісту, та підтримки існуючих журналів, які вирішили здійснити перехід до відкритого доступу. Оскільки журнальні статті повинні розповсюджуватися якомога ширше, ці нові журнали більше не посилатимуться на авторські права з метою обмеження доступу та використання матеріалів, які вони публікують. Натомість вони використовуватимуть авторські права та інші інструменти, щоб забезпечити постійний відкритий доступ до всіх статей, які вони публікують. Оскільки ціна є бар’єром для доступу, ці нові журнали не стягуватимуть плату за підписку або плату за доступ, а застосовуватимуть інші методи покриття своїх витрат. Для цього існує багато альтернативних джерел коштів, включаючи урядові організації та фонди, які фінансують дослідження, університети та лабораторії, в яких працюють дослідники, ендавменти, що обслуговують певну наукову дисципліну чи установу, кошти прихильників відкритого доступу, прибутки від продажу додатків до основних текстів, кошти, отримані від припинення фінансування журналів, які стягують традиційну плату за передплату чи за доступ, або навіть внески самих дослідників. Немає необхідності віддавати перевагу одному з цих джерел перед іншими для всіх дисциплін та народів, і не потрібно переставати шукати інших, творчих альтернатив.
Метою є відкритий доступ до рецензованої журнальної літератури. Самоархівування (І.) та нове покоління журналів відкритого доступу (II.) — це шляхи досягнення цієї мети. Вони є не просто прямими та ефективними засобами для досягнення цієї мети, вони можуть бути здійснені зусиллями самих науковців, і їм не потрібно чекати змін, спричинених ринками чи законодавством. Хоча ми підтримуємо лише дві вищеокреслені стратегії, ми також заохочуємо експериментувати з подальшими способами переходу від існуючих методів розповсюдження до відкритого доступу. Гнучкість, експерименти та адаптація до місцевих особливостей — це найкращі способи гарантувати, що прогрес у різних умовах буде швидким, безпечним та довговічним.
Інститут відкритого суспільства (The Open Society Institute), мережа фондів, заснована благодійником Джорджем Соросом, мають наміри надати початкову допомогу та фінансування для досягнення цієї мети. Вони використовуватимуть свої ресурси та вплив для розширення та сприяння інституційному самоархівуванню, для запуску нових журналів відкритого доступу, а також для надання допомоги системі журналів відкритого доступу стати економічно самодостатньою. Незважаючи на те, що бажання та ресурси Інституту відкритого суспільства є значними, ця ініціатива дуже потребує залучення зусилль та ресурсів інших організацій.
Ми запрошуємо уряди, університети, бібліотеки, редакторів журналів, видавців, фонди, наукові спільноти, професійні асоціації та окремих науковців, які поділяють наше бачення, приєднатися до нас у вирішенні завдань щодо усунення бар’єрів до відкритого доступу та побудови майбутнього, в якому дослідження та освіта у кожній частині світу будуть розвиватись набагато вільніше.
14 лютого 2002 року
м. Будапешт, Угорщина
Перекладено Андрієм Юрійовичем Василенком. (Translated by Andrii Vasylenko)