Десять років Будапештській ініціативі відкритого доступу: запроваджуючи відкритість за замовчуванням
Пролог: Будапештська ініціатива відкритого доступу після 10 років
Десять років тому Будапештська ініціатива відкритого доступу (БІВД) розпочала всесвітню кампанію за відкритий доступ (ВД) до всіх нових рецензованих досліджень. Вона не винайшла ідею ВД як таку. Навпаки, вона навмисно прагнула об`єднати вже існуючі проекти, щоб зрозуміти, як вони можуть «працювати разом для досягнення ширшого, глибшого та швидшого успіху». Але БІВД була першою ініціативою, що застосувала термін «відкритий доступ» у цьому сенсі, першою, що сформулювала його загальне визначення, першою запропонувала взаємодоповнюючі стратегії реалізації ВД, першою здійснила загальний заклик до застосування ВД у всіх наукових галузях та країнах, і першою, що супроводжувалася значним фінансуванням.
Сьогодні ми вже не на початку цієї всесвітньої кампанії, але ще і не в кінці. Ми перебуваємо як раз на середині шляху і, спираючись на десятилітній досвід, надаємо нові рекомендації на наступні десять років.
Ми повторно стверджуємо, що БІВД є «заявою щодо принципів, …заявою щодо стратегії та …заявою щодо обов’язків». Ми повторно стверджуємо прагнення досягти цього «безпрецедентного суспільного блага» яке «прискорить дослідження, збагатить освіту, дасть змогу навчатися багатим разом з бідними, а бідним разом з багатими, зробить наукову літературу настільки корисною наскільки це можливо і закладе основу для об’єднання людства у спільному інтелектуальному діалозі та пошуках знань».
Ми повторно стверджуємо свою впевненість у тому, що «мета досяжна, а не просто бажана або утопічна». Ніщо за останні десять років не зробило мету менш досяжною. Навпаки, ВД закріпився та нарощується у всіх наукових галузях. Ми маємо понад десятиліття практичного досвіду імплементації ВД. Технічна, економічна та юридична можливість реалізації ВД добре перевірена та добре задокументована.
Ніщо за останні десять років не робить ВД менш необхідним або менш доречним. Навпаки, стан справ залишається таким, що «вчені та науковці … публікують плоди своїх досліджень у наукових журналах безкоштовно» та «без очікування оплати». Крім того, науковці зазвичай беруть участь у рецензуванні як рецензенти та редактори, не очікуючи оплати. Однак частіше за все бар’єри доступу до рецензованої дослідницької літератури залишаються на своєму місці, і кошти, що призначені для наукових досліджень, кошти самих дослідників та науково-дослідних установ, надходять до посередників, а не авторів, рецензентів чи редакторів.
Нарешті, ніщо за останні десять років не свідчить про те, що мета є менш цінною або менш вартою досягнення. Навпаки, імператив зробити знання доступними для всіх, хто може ними скористатися, застосувати їх чи розвинути, є більш актуальним, ніж будь-коли.
Ми повторно стверджуємо дві основні стратегії, окреслені в БІВД: ВД через репозитарії (так званий «зелений ВД») і ВД через журнали (так званий «золотий ВД»). Десять років досвіду дають змогу повторно стверджувати, що зелений та золотий ВД «є не просто прямими та ефективними засобами для досягнення мети, вони можуть бути здійснені зусиллями самих науковців, і їм не потрібно чекати змін, спричинених ринками чи законодавством».
Десять років досвіду дають змогу знову підтвердити визначення ВД, наведене в оригіналі БІВД:
Під «відкритим доступом (ВД)» [до рецензованої наукової літератури] ми маємо на увазі її вільну та безкоштовну доступність у загальнодоступному Інтернеті, що дозволяє будь-яким користувачам читати, завантажувати, копіювати, поширювати, друкувати, шукати чи посилатися на повні тексти цих статей, залучати їх в процесі індексування, передавати їх як дані для обробки програмним забезпеченням або використовувати їх для будь-яких інших законних цілей, без фінансових, юридичних чи технічних бар’єрів, окрім тих, що невіддільні від отримання доступу до самого Інтернету. Єдиним обмеженням відтворення та розповсюдження, а також єдиним значущим впливом авторських прав у цій сфері має бути надання авторам контролю над цілісністю своєї праці та права належного визнання і цитування.
Проблеми, які стримували прийняття та впровадження ВД, вирішені, і рішення поширюються. Але поки ВД не пошириться далі, проблеми, для яких ВД є рішенням, залишаться переважно невирішеними. У цій заяві ми знову підтверджуємо цілі та засоби оригіналу БІВД та спонукаємо себе до прогресу. Але крім того, ми навмисно поставили нову мету: протягом найближчих десяти років ВД має стати підходом за замовчуванням при розповсюдженні нових рецензованих досліджень у будь-якій науковій галузі та країні.
Рекомендації на наступні 10 років
1. Стосовно політики
1.1. Кожен заклад вищої освіти (далі — ЗВО) повинен мати політику, яка гарантуватиме, що рецензовані версії всіх майбутніх наукових статей, написаних його співробітниками, будуть розміщуватися у визначеному закладом репозитарії. (Див. Рекомендацію 3.1 щодо інституційних репозитаріїв.)
• Розміщення повинне бути здійснене якомога раніше, в ідеалі під час прийняття до публікації, але не пізніше дати офіційного опублікування.
• Політика ЗВО повинна поважати свободу своїх співробітників подавати свої нові роботи в журнали за власним вибором.
• Політика ЗВО повинна заохочувати, але не вимагати опублікування в журналах ВД, і повинна допомогти своїм співробітникам зрозуміти різницю між розміщенням у репозитарії ВД та опублікуванням в журналі ВД.
• Де це можливо, політика ЗВО має прийматися шляхом голосування його співробітників, має вимагати негайного ВД, а також має схвально ставитись до розміщення матеріалів у репозитарії, у тому числі у випадках, коли немає обов`язку це робити (наприклад, коли йдеться про набори даних, презентації конференцій, книги чи розділи книг, роботи, що були опубліковані до прийняття політики тощо).
• У випадку якщо видавці не дозволять ВД на умовах ЗВО, ми рекомендуємо будь-який з двох підходів. Або політика може вимагати «закритого» або «невідкритого» розміщення в інституційному репозитарії доки не буде отримано дозвіл на ВД. Або політика може надати установі неексклюзивне право на надання ВД майбутнім науковим статтям співробітників через інституційний репозитарій (з або без можливості для співробітників відмовитись від надання прав на будь-яку публікацію).
1.2. Кожен ЗВО, який присвоює ступені вищої освіти, повинен мати політику, яка гарантуватиме розміщення майбутніх дипломних робіт та дисертацій після їх захисту у репозитарії ВД. На прохання студентів, які мають бажання опублікувати свою роботу або очікують на патент на відкриття, політика повинна передбачати механізм надавання обґрунтованих відтермінувань, а не постійних винятків.
1.3. Кожна установа державної чи приватної форми власності, яка фінансує наукові дослідження, повинна мати політику, яка гарантуватиме, що рецензовані версії всіх майбутніх наукових статей, що написані як результат профінансованих досліджень, будуть розміщуватися у відповідному репозитарії та отримуватимуть ВД якнайшвидше.
• Розміщення в репозитарії має відбуватися якомога раніше, в ідеалі під час прийняття до публікації, але не пізніше дати офіційного опублікування.
• Якщо видавці не дозволяють ВД на умовах установи, яка фінансує наукові дослідження, політика фінансування повинна вимагати від одержувачів фінансування шукати іншого видавця.
• Якщо політика установи, яка фінансує наукові дослідження, дозволяє ембарго до того, як нова робота стане відкритою, ембарго не повинно перевищувати строк шести місяців. Політика повинна не допускати ембарго для роботи, яка не захищена авторськими правами.
• Установи, які фінансують наукові дослідження, повинні ставитись до витрат на публікацію як до витрат на дослідження, а також повинні допомагати отримувачам фінансування сплачувати розумні збори за публікації у журналах ВД.
• Де це можливо, політика установ, які фінансують наукові дослідження, повинна вимагати вільного ВД, бажано за ліцензією CC-BY або еквівалентом.
• Репозитарій підходить для цієї мети, якщо він надає ВД, підтримує сумісність з іншими репозитаріями та вживає заходів до довгострокового зберігання. Вибір установи, яка фінансує наукові дослідження, повинен визначатися з урахуванням результатів постійних досліджень тих питань, які стосуються оптимального розміщення кожної окремої статті, місця розміщення статей, зручності для установ, які фінансують наукові дослідження, та авторів, а також стимулів для подальшого зростання ВД.
1.4. Усі політики ВД ЗВО та установ, які фінансують наукові дослідження, повинні вимагати розміщення матеріалів у відповідному репозитарії ВД між датою прийняття до публікації та датою опублікування. Метадані повинні бути розміщені так швидко, як це можливо, і повинні мати ВД з моменту розміщення. Повний текст повинен отримати ВД, як тільки репозитарій отримає дозвіл на це.
1.5. Ми не схвалюємо від використання імпакт-факторів журналів як сурогатів якості журналів, статей чи авторів. Ми заохочуємо розробку альтернативних показників (альтметрики) для замірів впливу та якості, які менш спрощені, надійніші та цілком відкриті для використання та повторного використання.
• Таким чином, оскільки ЗВО, установи, які фінансують наукові дослідження, та програми оцінювання досліджень потребують вимірювання впливу окремих статей, вони мають використовувати метрики статей, а не журналів.
• Ми заохочуємо дослідження точності альтметрики. Оскільки дослідження показують, що альтметрика є корисною та надійною, ми заохочуємо її використання в ЗВО (при оцінюванні роботи своїх співробітників на посаді або при розгляді кандидатури на підвищення), установами, які фінансують наукові дослідження (при оцінці претендентів на фінансування), програмами оцінювання досліджень (при оцінюванні впливу досліджень) та видавцями (при просуванні їхніх публікацій).
• Ми заохочуємо розробку матеріалів для пояснення того, як неправильно застосовувались імпакт-фактори журналів, і як альтметрика може краще слугувати цілям, для яких більшість установ раніше використовували імпакт-фактори.
• Беручи до уваги розвиток показників впливу, ми рекомендуємо подальше вивчення питання, чи збільшує ВД та політика ВД вплив дослідження як такого.
1.6. ЗВО з інституційними репозитаріями повинні вимагати розміщення в репозитарії всіх статей, що беруться до уваги у контексті розгляду кандидатури на підвищення, перебування на посаді чи інших форм внутрішнього оцінювання та аналізу.
• Аналогічно, уряди, які здійснюють оцінювання досліджень, повинні вимагати розміщення в сховищах ВД усіх наукових статей, що розглядаються в межах національного оцінювання.
• Політика не повинна обмежувати розгляд інших показників або змінювати стандарти аналізу.
1.7. Видавці, які не надають ВД, повинні принаймні дозволити його через свої офіційні договори на публікацію.
• Видавці повинні утримуватися від лобіювання проти урядів, які діють в інтересах суспільства, і утримуватися від лобіювання проти науково-дослідних установ, що діють в інтересах дослідників та наукових досліджень. Видавці повинні відмежуватись від лобістських кампаній, що проводяться від їх імені професійними або торговими асоціаціями проти інтересів суспільства, інтересів дослідників та наукових досліджень.
• Меншість видавців, що практикують розповсюдження шляхом підписки, і наразі не дозволяють авторам практикувати зелений ВД без оплати чи ембарго, повинні зайняти позицію більшості видавців.
• Ми нагадуємо дослідникам, що вони не повинні працювати авторами, редакторами або рецензентами у видавців, які виступають проти їхніх інтересів.
2. Стосовно ліцензування та повторного використання.
2.1. Ми рекомендуємо CC-BY або еквівалентну ліцензію як оптимальну ліцензію для публікації, розповсюдження, використання та повторного використання наукових робіт.
• Репозитарії ВД зазвичай залежать від дозволів інших осіб, наприклад авторів чи видавців, і рідко можуть вимагати використання відкритих ліцензій. Однак, розробникам політик щодо розміщення текстів в репозитаріях, де це можливо, варто вимагати відкритих ліцензій, бажано CC-BY.
• Журнали ВД завжди можуть вимагати відкритих ліцензій, але більшість з них ще не користуються перевагами цієї можливості. Ми рекомендуємо CC-BY для всіх журналів ВД.
• Розробляючи стратегію та встановлюючи пріоритети, ми визнаємо, що безкоштовний доступ кращий за платний доступ, вільний доступ кращий за безкоштовний доступ, а вільний доступ з ліцензією CC-BY або її еквівалента кращий за вільний доступ з більш обмеженими відкритими ліцензіями. Ми, коли маємо змогу, повинні досягати того, що ми можемо. Ми не повинні затягувати з отриманням безкоштовного доступу, задля досягнення вільного доступу, і ми не повинні зупинятися на стадії безкоштовного доступу, якщо ми можемо досягти вільного доступу.
3. Стосовно інфраструктури та стійкості
3.1. Кожен ЗВО повинен мати репозитарій ВД, брати участь у консорціумі з консорціальними репозитаріями ВД або організовувати аутсорсинг послуг репозитарію ВД.
3.2. Кожен науковець, який публікує свої роботи в будь-якій галузі науки та країні, включаючи тих, хто не пов’язаний з ЗВО, повинен мати право розміщувати свої роботи у репозитарії ВД.
• Для цього знадобиться більше інституційних репозитаріїв або більше галузевих репозитаріїв, або репозитаріїв обох типів. Також для цього знадобиться, принаймні, в короткостроковій перспективі, більше універсальних репозитаріїв або репозитаріїв останньої інстанції для науковців, що не мають репозитарію ВД в їхній установі чи галузі. Текст інтерфейсу в цих універсальних репозитаріях повинен бути доступний кількома мовами.
3.3. Репозитарії ВД повинні мати засоби для збору інформації та повторного розміщення в інших репозитаріях ВД.
• Дослідники, які мають підстави розміщувати свої праці у більш, ніж одному репозитарії, повинні вносити академічний текст лише один раз. За можливості, інституційні репозитарії повинні запропонувати повторно розміщувати статті в дисциплінарних репозитаріях на вимогу авторів (наприклад, arXiv, PubMed Central, SSRN), а також збирати або завантажувати копії публікацій співробітників ЗВО, що зберігаються в галузевих репозитаріях.
3.4. Репозитарії ВД повинні забезпечити авторам доступність даних щодо завантаження, використання та цитування та зробити ці дані доступними для інструментів, що обчислюють показники альтметрики. Видавці журналів повинні робити те саме, незалежно від того, чи мають їхні журнали ВД.
• Репозитарії повинні обмінюватися цими даними між собою у стандартних форматах, що дозволятиме (наприклад) авторам дізнатися загальну кількість завантажень статті, яка розміщена в кількох репозитаріях. Жоден автор і жоден репозитарій не повинні бути зацікавлені в блокуванні повторного розміщення в додатковому репозитарії, щоб просто зберегти точний показник трафіку.
3.5. ЗВО та установи, що фінансують дослідження, повинні допомогти авторам сплачувати розумну плату за публікації в журналах ВД, які вимагають плату за опублікування, і знайти способи підтримки або субсидування журналів ВД, в яких публікація безкоштовна.
• В обох випадках вони повинні вимагати вільного ВД за відкритими ліцензіями, бажано, ліцензіями CC-BY або їх аналогом, як умову їх фінансової підтримки.
• Підтримка цими способами рецензованих журналів ВД має бути головним пріоритетом для будь-яких коштів, заощаджених від скасування або перетворення підписки журналів.
• Підтримка рецензованих журналів ВД може бути особливо важливою для журналів з обмеженою аудиторією, як-от журнали, тематика яких стосується переважно національного законодавства в невеликих країнах, або журнали, що публікуються місцевою мовою, і для журналів, де оплата за публікації неприйнятна, наприклад оглядові журнали, які приймають оглядові статті від авторів.
3.6. Коли журнали, що збирають кошти за підписку, або журнали, що не мають ВД, дозволяють проводити будь-який вид самоархівування або розміщення в репозитаріях ВД, вони повинні описувати, що власне вони дозволяють у зрозумілих для людини та машиночитаних кондиціях, під відкритим стандартом. Ці описи повинні містити принаймні версію, яка може бути розміщена для зберігання, терміни зберігання та ліцензії, які можуть бути додані до розміщених версій.
3.7. Репозитарії ВД повинні надавати безкоштовні інструменти для перетворення розміщених текстів, зроблених у форматі PDF, у машиночитані формати, такі як XML.
3.8. Науково-дослідні установи, включаючи установи, які фінансують дослідження, повинні підтримувати розробку та підтримку інструментів, каталогів та ресурсів, необхідних для прогресу та сталого розвитку ВД.
• Перелік основних інструментів буде розвиватися з часом, але включатиме репозитарії та журнали ВД, безкоштовне програмне забезпечення з відкритим кодом для управління репозитаріями, безкоштовне програмне забезпечення з відкритим кодом для управління журналами ВД, інструменти для пошуку тексту та даних, каталоги журналів та репозитаріїв ВД, довідники політик ВД ЗВО та установ, що фінансують наукові дослідження, постачальників відкритих ліцензій, послуг цифрового зберігання, послуги ознайомлення з поточною інформацією, послуги зшивання (крос-лінкінгу) та постійних URL-адрес, а також пошукові системи.
• Науково-дослідні установи повинні також підтримувати створення світових, відкритих стандартів для метаданих та запитів, які видавці та репозитарії можуть впроваджувати, щоб зробити дослідження ВД більш відкритими, доступними та корисними
3.9. Ми повинні вдосконалити та застосувати інструменти, необхідні для збору посилань або бібліографічних цитат з опублікованої літератури. Факти про те, хто цитував кого, знаходяться у громадському доступі, і до них має бути ВД у стандартних форматах для використання, повторного використання та аналізу. Це допоможе дослідникам та науково-дослідним установам усвідомити яка існує література, навіть якщо вони не мають до неї доступу, та розробити нову метрику для доступу та впливу.
• Ми закликаємо всіх видавців до співпраці у цьому напрямку.
• Ми рекомендуємо розробити інфраструктуру, де дані щодо посилань можуть розміщуватись видавцями, авторами, добровольцями, сторонніми підприємцями або за допомогою програмного забезпечення, і де дані щодо посилання можуть розміщуватися для розповсюдження у ВД.
3.10. Ми повинні допомогти у збиранні, систематизації та поширенні метаданих ВД у стандартних форматах для всіх нових та старих публікацій, включаючи публікації, що не мають ВД.
3.11. Науковим видавцям потрібна інфраструктура для зшивання (крос-лінкінгу) та стійких URL-адрес, заснованих на відкритих стандартах, які надаються безкоштовно, та підтримують пов`язування (лінкінг) та атрибуцію на різних рівнях деталізації, таких як рівень абзацу, рівень зображення та на рівні затвердження ідентифікації.
3.12. Ми заохочуємо подальшу розробку відкритих стандартів для інтероперабельності та інструментів для впровадження цих стандартів у журналах та репозитаріях ВД.
3.13. Ми заохочуємо експерименти з різними методами рецензування після публікації та дослідження їх ефективності.
• ВД через репозитарії, ВД через журнали та ВД через книги сумісні з будь-яким видом традиційного рецензування перед публікацією, і ВД не передбачає жодної конкретної форми експертної оцінки. Ми рекомендуємо експерименти з рецензуванням після публікації не тому, що вона буде кращою (хоча це може бути), а тому, що вона зменшить затримки до того, як нова робота стане ВД і могла б зменшити витрати на першу копію.
3.14. Ми заохочуємо експерименти щодо нових форм наукових «статей» та «книг», в яких тексти корисно поєднуються з первинними даними, мультимедійними елементами, виконуваним кодом, пов`язаною літературою та коментарями користувачів.
• Ми заохочуємо експерименти щодо кращого використання цифрових носіїв та цифрових мереж на користь досліджень.
• Ми заохочуємо експерименти, щодо поліпшення застосування способів, які знімають бар’єри доступу до статей ВД для машин, а не лише для читачів.
• Ми заохочуємо використання відкритих стандартів і форматів для сприяння цим цілям та дослідження їхньої ефективності.
4. Стосовно адвокації та координації
4.1. Ми повинні зробити більше для того, щоб видавці, редактори, рецензенти та дослідники усвідомлювали стандарти професійної поведінки для публікації у ВД, наприклад, щодо ліцензування, редакційного процесу, залучення нових статей, даних про правовласників та плати за публікацію. Редактори, рецензенти та дослідники повинні оцінювати можливості співпраці з видавцями та журналами на основі цих стандартів професійної поведінки. Якщо видавці не відповідають цим стандартам, ми, перш за все, повинні допомогти їм покращитись.
• Як один із засобів оцінювання нового чи невідомого видавця ВД або журналу ВД, ми рекомендуємо дослідникам звернутися до Асоціації наукових видавців відкритого доступу (the Open Access Scholarly Publishers Association OASPA) та її кодексу поведінки. Члени Асоціації перевіряються відповідно до цього кодексу. Скарги на видавців-членів OASPA та пропозиції щодо вдосконалення кодексу поведінки слід надсилати до OASPA.
• Ми заохочуємо всіх видавців ВД та всі журнали ВД застосовувати кращі практики, рекомендовані OASPA, або набувати членства в асоціації, що призведе до перегляду їхніх практик та можливості внести зміни до них, де це необхідно.
4.2. Ми повинні розробити методичні вказівки для ЗВО та установ, які фінансують проведення досліджень, із урахуванням політики ВД, включаючи рекомендовані положення політики, кращі практики та відповіді на часто задавані питання.
4.3. Ми заохочуємо розробку консолідованого ресурсу, де легко слідкувати за прогресом ВД за допомогою найбільш релевантних чисел та графіки. Кожен біт інформації повинен регулярно оновлюватися, а його походження або метод обчислення мають бути чітко вказані.
4.4. Спільнота ВД повинна частіше діяти узгоджено. Там, де це можливо, організації та активісти ВД повинні шукати шляхи координації своєї діяльності та комунікацій з метою кращого використання своїх ресурсів, мінімізації дублювання зусиль, посилення комунікацій та демонстрації згуртованості.
• Ми повинні створити кращі механізми спілкування та координації між собою.
• Ми повинні звернутися до наших колег з академічних кіл, до академічної преси та до основної неакадемічної преси. Академічні та неакадемічні засоби масової інформації краще інформуються про ВД і більше цікавляться ним, ніж будь-коли в нашій історії. Це можливість допомогти донести до всіх груп зацікавлених сторін щодо інформацію про ВД та нових пропозицій щодо його просування.
4.5. Всесвітня кампанія за ВД щодо наукових статей повинна тісніше співпрацювати зі всесвітніми кампаніями за ВД до книг, дипломних робіт та дисертацій, дослідницьких даних, державних даних, освітніх ресурсів та відкритого коду.
• Ми повинні координувати із спорідненими зусиллями, які опосередковано стосуються питань доступу до досліджень, таких як реформи авторських прав, сирітських творів, цифрового збереження, оцифрування друкованої літератури, формування політики, заснованої на фактичних даних, свободи слова та еволюції бібліотек, видавничої справи, рецензування та соціальних медіа.
• Ми повинні шукати способи посилення наших окремих голосів, захищаючи загальні принципи.
4.6. Нам потрібно висловлюватись чіткіше, застосовувати більшу кількість доказів та презентувати більшим групам зацікавлених сторін такі істини щодо ВД:
• ВД приносить користь дослідженням та дослідникам, а відсутність ВД перешкоджає їм.
• ВД до досліджень, які фінансуються за кошт платників податків, приносить користь платникам податків та збільшує окупність їх інвестицій у дослідження. Він має економічні вигоди, а також академічні чи наукові переваги.
• ВД підвищує соціальну цінність досліджень, а політика ВД посилює соціальну цінність установ, які фінансують дослідження, та науково-дослідних установ.
• Витрати на ВД можна відшкодувати, не додаючи більше грошей у діючу систему наукової комунікації.
• ВД узгоджується із законодавством про авторське право скрізь у світі та надає як авторам, так і читачам більше прав, ніж вони мають за звичайними угодами про публікацію.
• ВД відповідає найвищим стандартам якості.
12 вересня 2012 року
Будапешт, Угорщина
(Перекладено на українську мову Андрієм Юрійовичем Василенком, державним експертом Міністерства освіти і науки України) Ukrainian Translation by Andrii Vasylenko, state expert, Ministry of Education and Science of Ukraine.